колонія після другої світової війни

дерев'яні бараки колонії

В цей нелегкий для держави час створювався перший колектив співробітників, об’єднаних однією ціллю, який складався в основному з колишніх фронтовиків і  очолив його Трунов Іван Протасович – начальник колонії 1949-1959 р.р.. Це був військовий будівельник,  який пройшов в МВС шлях від  молодшого лейтенанта до майора внутрішньої служби. Колонія спеціалізувалася на пошитті швейних виробів: куртки ватяні, фартухи робочі, рукавиці, а також практикувалися прямі зв’язки з колгоспами по наданню роботи засудженим на полях сільгосппідприємств.

Формувався  та  згуртовувався у спільній праці колектив, перебудовувались форми роботи. По новому ставиться питання про підготовку кадрів для виправно-трудових установ – особовий склад поповнюють спеціалісти з народного господарства. По направленню райкому партії в 1960 році на посаду начальника колонії був направлений учасник Великої Вітчизняної війни  Шашков Олександр Петрович (1960 – 1964 рр.) – за фахом педагог-історик, комунікабельна особистість, ерудит. Під його керівництвом розширюється власне швейне виробництво, ділові зв’язки на замовлення пошиття швейних виробів у всі кінці держави.

В зв’язку з переводом Шашкова О.П. на іншу роботу в1964 році начальником колонії призначається з посади замполіта  Воловод Євдокія Михайлівна (1964 -1970 рр.). Період керівництва колонією Воловод Є.М. відрізняється вимогливістю керівника до підлеглих. «Здібний організатор» – так написано в поданні на дострокове присвоєння  звання „капітан” Воловод Є.М. За цей період колектив завойовує призові міста на соцзмаганнях, колонія отримує перехідний Червоний прапор на вічне зберігання за виконання соцзобов’язань дев’ятої п’ятирічки та в честь століття з дня народження В.І Леніна. В 1964 році замполітом призначається по переводу з Ангарської жіночої колонії Кравченко Марія Пилипівна. Невтомна працівниця, яка день і ніч в установі, професіонал, маючий великий досвід роботи з засудженими. В колонії як у краплині води віддзеркалюються усі процеси, які відбуваються у державі. Підняття економіки на більш високий щабель, перехід на нову систему планування та економічного стимулювання, змусили виробничі служби по-новому вирішувати поставлені завдання. Економічні служби очолювали в 70 рр.  головний бухгалтер Момент Валентина Павлівна та  начальник виробничо-економічної частини Дуель Елеонора Сергіївна, яка була визнана «Лучшим экономистом системы МВД УССР»

Серйозна хвороба перервала  напружену працю Воловод Євдокії Михайлівни і в 1970 році вона виходить  у відставку. В 1971 році на посаду начальника установи була призначена Квашина Зоя Федорівна ( 1971 – 1986 рр.), яка приїхала з Киргизької РСР. І хоча вона не мала досвіду роботи в ВТУ, їй було на кого покластись – команда відданих співробітників з ветеранів та молоді. Продовжувало розширятися виробництво, застосовувалися нові форми та методи праці засуджених. В цей період виробництво не тільки перевиконувало поставлені плани, а й впроваджувало нові елементи виробничого процесу, комплексної системи управління якістю випущеної  продукції, удосконалювався парк обладнання, запускались конвеєрні лінії. Держава оцінила самовідданість праці колективу. Квашина З.Ф. за високі показники в службі двічі подавалась к достроковому присвоєнню воїнських звань, нагороджувалась Почесними Грамотами  МВС СРСР, МВС УРСР, цінними подарунками. В 1986 році вона була переведена на роботу до учбового центру УІТ УВС в Дніпропетровській області на посаду заступника начальника центра по виховній роботі, де продовжувала проводити велику роботу по вихованню співробітників, ділячись своїм багатим професійним досвідом.

Перебудова у державі співпала в установі з приходом на посаду начальника - Тесєлкіної Людмили Іванівни (1986 – 1999 рр..). Компетентний керівник, яка пройшла в системі шлях від рядового співробітника даної колонії до начальника. Їй знайомі були всі напрямки діяльності установи. Змінився у колективі і керівний склад. Пішли на заслужений відпочинок ветерани, які віддали праці у колонії не один десяток років: Мєрна О.І. начальник ВТК, Момент В.П. – головний бухгалтер, Бєлих Н.Д. – ст. майстер підготовчо-розкрійної дільниці, Бугайова О.Г. – нач. оперативної частини, Кравченко Н.П. На зміну їм прийшли молоді кадри. Це були співробітники і вихідці із колективу, як і сама начальник колонії, а також з народного господарства, швейної фабрики  Есаулова Т.П., Міцик (Котович) Л.О., з вагонного заводу Каут С.П.., з ВО «Азот» Нестеренко І.І. Багато молоді навчалося у політико-виховній частині. Приплив молодих сил, їх енергія – сприяли поліпшенню праці установи по всіх напрямках виробничо-господарчої  та службової діяльності. Різко зростає ефективність трудового виховання засуджених. З кожним місяцем знижується  кількість осіб, що не виконує норму виробітку.

Демократизація, гуманізм суспільства не могли не доторкнутись до виправно-трудових установ (так вони тоді називались). „Зони” почали відкриватись для відвідування кореспондентами газет, журналів, телебачення. Різні були штрихи до портрету людей, працюючих в установі, але всі кореспонденти, які відвідували ВТК-34, були однодумні, що колектив співробітників віддає частину свого здоров’я, сімейного благополуччя тим, хто відбуває тут своє покарання. Не тільки високий професіоналізм давав можливість вміло керувати колективом, але і особисті якості Тесєлкіної Л.І.: поважне ставлення до підлеглих, відверта участь в їх проблемах, коректність та вимогливість допомагали у досягненні поставлених задач.

будівництво нових приміщеннь

Але з безлічі завдань життя поставило перед колективом одну найважливішу – будівництво колонії на новому місці. Більше двох тисяч жінок відбувало покарання у приміщеннях, які не відповідали сучасним умовам, і  керівництвом МВС СРСР  було прийнято рішення про будівництво абсолютно нової колонії для жінок.

Масштабна розбудова розпочалась в 1987 році осторонь від міста, біля траси «Дніпропетровськ – Київ». Нова колонія – це пам’ятник світлої пам’яті чудової людини, начальника КЕЧ капітана Каута Сергія Пилиповича, який загинув при її будівництві.  Вже 10 жовтня 1992 року нова колонія  почала функціонувати і будувати економічні стосунки в умовах ринкової економіки разом з незалежною Державою. Керівництво міста присвоїло установі поштову адресу: 51912, м. Дніпродзержинськ, вул. Димитрова, 214. За успішне закінчення будівництва Теселкіній Л.І. було достроково присвоєно звання полковник внутрішньої служби. За 13 років праці Вона неодноразово заохочувалась керівництвом МВС СРСР, МВС УСРС, УВС Дніпропетровської області.

Служба в органах внутрішніх справ складна й відповідальна, потребує не тільки самопожертвувань, але широких знань, ерудиції, культури, людяності для вирішення надзвичайно важливих завдань пенітенціарної систем. На головне місце у своєму житті вони поставили службу, роботу, якій віддаються цілком і беззастережно. І такі люди заслуговують на повагу:

-  з 1979 року по 1992 рік 1-й  заступник начальника установи  підполковник Янишевський Василь Антонович, в установі з 05.06.1972 року. Відразу після переселення на нове місце, виходить у відставку, віддавши більше ніж 30 років служби в органах;

- з 1987 року по 1990 рік заступник начальника з праце використання спецконтингенту та виробництва Есаулова Тетяна Петрівна, яка по теперішній час продовжує працювати в установі на посаді інженера-технолога виробничо-технічного відділу, а у 2007 році була занесена на Дошку пошани УДДУВП в Дніпропетровській області;

- з 1989 року по 1991 рік заступник начальника із соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом Степцова Ірина Дмитрівна, в установі з 07.05.1975 року;

- З 1990 року по 1993 рік заступник начальника з праце використання спецконтингенту та виробництва майор Хейлик Борис Иванович, в установі 20.08.1985 року;

- З 1991 року по 2003 рік заступник начальника із социально-психологічної роботи зі спецконтингентом підполковник внутрішньої служби  Волошко Любов Йосипівна, в установі з 01.12.1977 року. «Худенькая женщина с добрыми, чуть уставшими глазам. Дверь ее по-женски уютного кабинета в течение дня практически не закрывается», – так писала про Волошко Л.Й газета «Закон і обов’язок». Особисту участь замполіт приймала в інтер’єрі бібліотеки, їдальні, житлових приміщень для засуджених, кабінетів, що зробило їх такими затишними та гарними. Більше ніж 25 років самовідданої праці були відмічені керівництвом Департаменту: з нагоди святкування 5-ї річниці їй було присвоєно надгранично звання полковник внутрішньої служби;

- З 1993 року по 1996 рік 1-й  заступник начальника установи Липка Василь Антонович, в установі з 11.03.1991 року;

- З 1993 року по 1999 рік заступник начальника з інтендантського та господарського забезпечення капітан Авраменко Василь Иванович. В установі з 15.06.1992 року;

- З 1996 року по 1999 рік 1- й заступник начальника установи Верезуб Павло Володимирович, в установі з 01.12.1992 року;

- З 1999 року по 2004 рік 1-й заступник начальника установи майор внутрішньої служби Дерипаско Олександр Олексійович, в установі з 04.12.1995 року;

- З 1999 року по 2005 рік заступник начальника з інтендантського та господарського забезпечення  підполковник внутрішньої служби Жук Євген Костянтинович, який прийшов в установу, маючи більш ніж 10 річний стаж служби в Збройних Силах, а в установі з 15.11.1993 року;

- з 1985 року по 2005 рік  старший інспектор відділу соціально-виховної та психологічної роботи майор внутрішньої служби Баришкова Галина Андріївна, в установі з 1985 року;

- з 1986 року по 2005 рік помічник начальника установи по роботі з особовим складом майор внутрішньої служби Нестеренко Ірина Іванівна компетентний співробітник, яскрава особистість. Пройшла шлях від рядового співробітника і понад 17 років очолювала групу по роботі з особовим складом.

- з 1993 по 2007 рік  начальник установи полковник внутрішньої служби Міцик Людмила Олексіївна, яка прийшла у 1983 році  з швейної фабрики ім. Чубаря м. Дніпродзержинська, де працювала простою швачкою, зайнявши в нашій установі спочатку посаду начальника цеху. Працюючи на виробництві вона переймала досвід у найбільш кваліфікованих працівників установи та набувала  рис та вад необхідних сучасному керівнику. З 2000 року була призначена на посаду начальника установи.

Вступ України в Раду Європи наклав дуже великі обов’язки на керівництво Державного департаменту України з питань виконання покарань з реформування пенітенціарної системи у цілому. Одним із суттєвих моментів реформування , став вивід системи виконання покарань із силової структури МВС України. Утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань – великий крок у реформаторській діяльності. Колектив колонії сприйняв день 22 квітня 1998 року – як народження нашого професійного свята, як нову епоху в історії виконання покарань. Двічі за короткий час утворення  Державного департаменту України з питання виконання покарань та виведення його з підпорядкування міністерству внутрішніх справ колонія міняла свою назву: установа по виконанню покарань у Дніпропетровській області(№34) у листопаді 1999 року була перейменована у Дніпродзержинську виправну колонію (№34), а у вересні 2002року  повна назва стала Дніпродзержинська виправна колонія УДДУВП у Дніпропетровській області (№34), за своїм статусом працює із засудженими жінками, які вперше засуджені до позбавлення волі за злочини всіх категорій.

Постійний обмін робочими поїздками експертів Ради Європи та практичних працівників пенітенціарної системи України в держави Європи – це робота на випередження, це визначний психологічний настрій керівників системи всіх рівнів на впровадження окремих методів роботи пенітенціарних установ Європи, на удосконалення методів роботи установ по виконанню покарань в нашій державі. Начальник установи Тесьолкіна Л.І. двічі була включена в склад делегацій пенітенціарних працівників України для поїздки у Великобританію (1998 рік)  та  Данію (1999 рік). Але час невблаганний навіть до таких енергійних людей, як Тесьолкіна Л.І. У 1999 році вона йде на заслужений відпочинок. Естафету керівника установи (начальника установи) прийняла заступник начальника по виробництву Міцик (Котович) Людмила Олексіївна і це було закономірно,  так як вона перебувала в установі як професіонал пенітенціарної системи, вміючи в цих непростих умовах знаходити вихід із, здавалось би, безвихідних ситуацій. Починаючи з червня 2000 року призначена на посаду начальника установи.  Силою свого прикладу: і працювати з повною самовідданістю, і захоплювати своїх підлеглих, Міцик Людмила Олексіївна, більше ніж 20 років життя віддала службі в колонії, у грудні 2007 року пішла на заслужений відпочинок.

На посаду начальника установи була призначена  педагог-психолог майор внутрішньої служби Боброва Ірина Юріївна – заступник начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи. З 1999 року вона очолювала відділ соціально-виховної та психологічної роботи. Має практичний досвід для роботи в умовах реформування пенітенціарної системи.